Ця сторінка вичитана
І не зміряв він і моря,
Як не зміряв неба,
І пізнав він, що тих річий
Міряти не треба.
XXII.
Та не так-то швидко, люде,
Теє все робилось,
Як писалось на папері,
Як нам говорилось.
Соломон прийшов до себе
Та і нагадав ся,
Що йому на сьвітї жити
Тілько рік остав ся.
А тут він іще давненько
Мав те на примітї,
Що безсмертна гора їдна
Єсть на білім сьвітї;
Що до неї лиш достатись —
Можна вічне жити.
Давай туди діставатись!
Нїчого робити!
Узяв хлїба, узяв соли,
Помолив ся Богу,
Вийшов тихо із палацу,
Пішов у дорогу.
І пішов він, а Бог з неба
Тілько поглядає:
»Соломоне, Соломоне!«
З-тиха промовляє.
»Хоч крути ся, не верти ся,
Нїчого дїяти:
Видне дїло, годї жити,
Треба умирати.
