Ця сторінка вичитана
О, коли-ж ти, злая нене,
Будеш умирати?
Ой коли-ж я над тобою
Сяду балювати?
І лїтав я надаремне,
І не маю жалю:
Серед тучі, серед грому
Я дождав ся балю.
Общипав я твоє тїло,
Виссав твої жили, —
На́ що-ж серце твоє чорне
Громи розкришили!«…
І лїтав він по-над море,
Просив моря пити:
Тяжко стало після балю
Ворона палити.
І зачав він воду пити,
Пив і не напив ся,
І без духу в синє море
З берега звалив ся.
А Соломон розважає,
Сльози утирає.
І до батька, до Давида
Весело вертає.
XVIII.
Давид плакав у палацу,
Тяженько журив ся,
Аж тут раптом перед нього
Соломон з'явив ся.
»Здоров, батьку мій Давиде!
Ой як ся ж ти маєш?
Чи за неньку, чи за сина
Сльози проливаєш?“
