Ця сторінка вичитана
І прийшла сама цариця
З панею їдною,
Взяли царя по-під руки,
Повели з собою.
Аж тут раптом нїби з неба
Соломон напав ся:
»Чом не їсте, добрі люде?«
Живо запитав ся.
— »Чи-ж не бачиш, яка ложка?«
Стали бормотати:
»Візьмеш страви, — очи видять,
Губі не достати!«
А він живо людям каже:
»Цїхо! угамуйтесь!
Ложки́ — в руки! і як дїти
Через стіл годуйтесь!«
— »О, спасибі тобі, хлопче!«
Люде закричали,
Ложки в руки і на чудо
Балювати стали.
Давид входить, догадав ся,
Сина скрізь шукає.
А син, Бог лиш тілько знає,
Де вже опирає!
XV.
Вже двайцята Соломону
Осїнь наступає.
Соломон сидить над морем,
Думоньку гадає:
»Віють вітри, віють буйні,
Страшно хвилї бють ся;
