Ця сторінка вичитана
Лиш їден пастух поганий
З пантелику збив ся:
Не цїнив він того плуга,
Тілько з нього кпив ся.
Оцїнив лиш на дві копи
І сказав до того,
Що, як в маю дощ не буде,
Він не варт нїчого!«
— »Ой сами ви,« Давид каже,
»З пантелику збились,
Та і тії разом з вами,
Що́ в цїну гонились.
З вас усїх пастух убогий
Був найрозумнїйший,
І пастух той — певне дїло —
Син мій наймудрійший.
Беріть тепер в стайнї конї,
Кождий вороного,
Найдїть менї, відпитайте
Соломона мого!«
І почали люди всюди
Їздити, питати, —
Але дармо! в чистім полї
Вітра не піймати!
XIII.
І Давид-цар зажурив ся,
Став думу гадати,
Як би свого Соломона
В сьвітї відпитати.
»Га!« подумав: »видам баль я,
І зійдуть ся люде,
Межи ними непремінно
Соломон мій буде!«
