Ця сторінка вичитана
Но цариця того всього
Та й не розважає;
Чи зшалїла, чи заснула,
Чи Бог її знає!
І цариця не проспить ся,
Спить і тяжко дише.
А купець на стїнах всюди
Діяментом пише:
„Коли мати з сином спала,
Голова жіноча —
Видить Бог і видять люде —
Не варт жменї клоча!“
Написав він і поїхав,
Куди сам лиш знає,
Аж тут рано, до схід сонця,
Давид приїзджає.
X.
Спить цариця, не проспить ся.
Давид походжає,
Походжає, поглядає
І письмо читає:
„Коли мати з сином спала,
Голова жіноча —
Видить Бог і видять люде —
Не варт жменї клоча!“
І забились його жили!
І ожили кости!
Давид живо догадав ся,
Хто́ приходив в гостї.
Догадав ся, що на сьвітї
Соломон гуляє,
І я́к його відпитати —
Думоньку гадає.
