Ця сторінка вичитана
І ті жалї і ті сльози
Небеса пробили
І усїх сьвятих і Бога
В небі розбудили.
І зачали сьвяті люде
Господа молити,
Щоби Господь Соломону
Дав ще лїт прожити.
І сказав Бог: »Соломона
Щиро я кохаю
І своїх лїт йому дав би,
Та я лїт не маю.
А ви, мої сьвяті люде,
Ви на землю йдїте
І для него кілька років
У людий просїте!«
І зійшли сьвяті із неба
І стали ходити,
І ходили й лїт просили
Соломону жити.
VI.
І день цїлий проходили,
Закотилось сонце.
От підходять сьвяті люде
Під їдно віконце.
Там старая баба жила,
Що́ сто лїт прожила —
А те других сто прожити
Доля їй судила.
І зачали сьвяті люде
Бабу ту питати,
