Сторінка:Твори Степана Руданьского. Том I (Львів, 1912).pdf/19

Ця сторінка вичитана



Зозуленько, голубонько!
На́ що-ж бу́ло прилїтати?
Прилїтати, чарувати
І на сльози покидати?

Ти у неньки голубочки
Рвеш квітки, плетеш віночки;
А я бідний сиротина
Засихаю, як билина!…

Ой зіронько, що́ із неба
Поглядаєш в Українї,
Ти скажи, скажи дївчи́нї,
Чого мому серцю треба!…

Роскажи, що я горюю
І що в крику, шуму, гуку
Я їдно лиш тілько чую,
Їдно́ чую: ку-ку, ку-ку!…

По тім небі, дївчиноньке,
Полети, лети, зіронько!
Лети, лети, голубонько,
По тім небі, дївчинонько!

Та дївчина не вертає:
Її мила Україна,
Її инший пригортає…
Ох, невдячная дївчина!

16. I. 1856.

 
8. (Пісня.)

Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дївчину,
Де покинув чорні очи…
Повій, вітре, з полуночи.