Ця сторінка вичитана
Тілько люде пють, гуляють
І не чують кари.
І зібрав ся Ной правдивий
Із сїмєю сво́ю
І бере по парі птахів
І зьвірів з собою.
Тілько птаха-носорожець
З сили загордїла
І ховатись від потопу
З Ноєм не хотїла.
Не хотїла — не хотїла;
Двері зачинились,
І підземнії основи
Ще раз затрусились.
Земля з шумом упірнула,
Море розільлялось,
І від страху сонце ясне
В хмари заховалось.
IX.
Потонули, які були
Самі висчі гори.
Наступила ніч темненька,
Показались зорі.
І кровавий місяць сходить,
Сумно поглядає,
Як той батько нещасливий,
Що́ дїтий ховає.
І як гріб стояло море,
Хвилї не збивало,
І як камінь надмогильний
Корабель тримало.
А в повітрї птахи вились,
Бились, потопали,
