Попроси їх з того раю
Що-небудь подати.
Ой, мій сину! тото гірко,
Гірко умирати!«
І заплакав наш прапрадїд,
Сльози проливає
І в далекую дорогу
Сина посилає.
І враз з батьком син заплакав,
Помилив ся Богу,
Поклонив ся батьку й неньцї
Та й пішов в дорогу.
І Адаму нїби й лекше:
Він надїю має,
Що достануть йому з раю,
Чого він бажає.
XXV.
А синок пішов Адамів
Куда вели очи,
І приходить на край сьвіта
Близько полуночи,
Де зливалось небо ясне
З темною земльою,
І за небом спочивало
Сонце над водою.
І говорить він до сонця:
»Сонце, боже сонце!
Покажи ти менї, сонце,
До раю віконце!«
Показало йому сонце
Те віконце з краю,
І пролїз синок Адамів
І пішов до раю.
