XIV.
Аж явив ся Бог до раю, —
І все затихає;
Він усїх чортів із раю
В бездну виганяє.
І чорти як тая хмара
З неба полетїли,
І де Бога спомянули —
Там вони і сїли:
Хто на небі, хто під небом,
А хто над землею;
Много на водї осталось,
Много під землею.
Та хоч зразу з переляку
Бога споминали,
Та потому всї до змія
Як їден пристали.
А тепер чорти на сьвітї
Лихо виробляють:
Домовії всїх у хатї
До гріху склоняють;
Лїсовії й польовії
Водять Бог де знає;
Водяний людий частенько
В воду затягає.
А хто вішати ся хоче —
Тому помагають
Ті чортяки, що́ в повітрі
Край землї лїтають.
XV.
Піднебеснії чортяки
Бога не боять ся
