Помолять ся і виходять,
Другії надходять.
Аж прийшли жебрущі люде,
Хрест сьвятий поклали
І від брами до притвори
У два ряди стали.
Бідні люде! хто їх видїв,
Серце каменїло:
Всї обшарпані, обдерті,
Аж сьвітить ся тїло.
У їдного криві руки,
Той ноги не має,
Той їдно лиш око має,
І те випливає.
Той горбатий ізігнув ся,
Той старий схилив ся,
В того рани по всїм тїлї,
В того рот скривив ся.
Їдним словом: всяка нужда,
Яка в сьвітї була,
Десь на себе взяла тїло
Та сюди прибула.
І так жаль, як спогадаєш,
Що нїяка сила
Тої нужди не улїчить,
А хиба — могила!
За дїдами край притвори
Лїрник прислонив ся,
Уклякнув і щиро-щиро
Господу молив ся.
Свита вбога, но цїлая;
Постоли новенькі
І волоками привиті,
Онучки біленькі.
