Ця сторінка вичитана
Затрясла ся, застогнала
Молода тополя
Затрясла ся, застогнала,
Гіля нахилились;
У Івася дрібні сльози
Рікою полились.
І так трудно йому, трудно
Сокиру підняти!
І так нудно йому, нудно
Тополю рубати!
Але ненька умирає,
Що будеш чинити?
Жаль тополї, жаль і неньки, —
Нїчого робити!
Сплакав Івась край тополї,
Очи відвертає,
І наточену сокиру
Знову підіймає.
Цюкнула нова сокира
Ще раз серед поля;
Закрівавилась крівле́ю
Молода тополя.
Закрівавилась крівлею
І проговорила:
»Не рубай мене, Івасю,
Бо я твоя мила!
Тут тебе я, мій Івасю,
З сином виглядала,
І тут мене твоя мати
В тополю закляла.
І закляла й зашептала
І заговорила,
Мене з сином і з тобою
Вічне розлучила!«
