Ця сторінка вичитана
І кінь птахою летит,
Тілько порох з-під копит
З огнем вилїтає,
Поле укриває…
Пролїтає мимо них
Вже й синєє море;
Пролїтає по-над них
І небо і зорі…
— »Місяць золотом горить,
Вмерлий птахою летить…
Страшна тобі згуба?«
— »Нї!« говорить люба.
Темно, темно по степу;
Холод повіває…
— »Коню, коню! поспішай!
Північ наступає!…
Недалеко до кінця,
До постелї, до вінця:
Живо, живо, брате,
Будем спочивати!«
От і брама, от і двір.
Браму відчиняють,
І на цвинтар молоді
Раптом уїзджають.
І підняв ся чорний птах,
І закрякав на гробах:
Гроби затрусились,
Хрести похилились.
І в мінутї — чуд та див! —
Вся одежа й тїло
Від вмерлого козака
Прахом облетїло…
