Сторінка:Твори Степана Руданьского. Том I (Львів, 1912).pdf/106

Но прохожий, хто б ти не був,
Не забудь, небоже:
Хоть подумай іздихнувши:
»Помяни їх, Боже!…«

Красне, 2.–3. VIII. 1864.

---

 

7. Заклята дочка.

 

[3 чеського.]

Мати дочку гонить
З постелї раненько:
»Іди ти по воду,
Моя Ганусенько!
 По воду студену,
 Під вербу зелену!…«

Пішла, пішла Ганя
Під вербу зелену,
Під вербу зелену
По воду студену…
 Но ще для дївчини
 Високі цебри́ни.

Дївча не вертає,
Матїнка чекає.
»Пішла-ж бо ти, доню,«
З серцем промовляє:
 »Бодай не вернулась,
 В камінь обернулась!…«

Відро скаменїло
Мармором біленьким;
Дївча здеревіло
Явром зелененьким.
 І камінь білїє,
 Явір зеленїє…