152.Амати смерть ця бусурменська
Як до Лавинії дійшла,
То крикнула „уви“! з письменська
По хаті ґедзатись пішла.
Одежу всю цвітну порвала,
А чорну к цері прибірала,
Мов галка нарядилась в мах;
В маленьке зеркальце дивилась,
Кривитись жалібно училась
І мило хлипати в сльозах.
153.Такая розімчалась чутка
В народі, в городі, в полках;
Латин же, як старий плохутка,
Устояв ледве на ногах.
Тепер він берега пустився
І так злиденно іскривився,
Що став похожим на верзун.
Амати смерть всіх сполошила,
В тугу, в печаль всіх утопила,
Од неї звомпив сам пан Турн.
154.Як тільки Турн освідомився,
Що дав цариці смерть очкур,
То так на всіх остервенився,
Підстрілений мов дикий кнур.
Біжить, кричить, маха руками
І грізними велить словами
Латинцям і Рутульцям бой
З Енеєвцями перервати.
Як раз противні супостати,
Утихомирясь, стали в строй.
155.Еней од радости не стямивсь,
Що Турн виходить битись з ним;
Оскалив зуб, на всіх оглянувсь
І списом помахав своїм.
Прямий, як сосна, величавий
Бувалий, здатний, тертий, жвавий,
Такий, як був Нечеса князь!
На нього всі баньки пялили,
І сами вороги хвалили,
Його любив всяк — не боявсь.
182
