|
148.Сказав, і військо загреміло,
Як громом, різним оружжам,
Построїлось і полетіло
Простесенько к градським стінам;
Огні через стіну шпурляли,
До стін драбини приставляли
І хмари напустили стріл.
Еней на город руки знявши,
Латина в зраді укорявши,
Кричить: „Латин вина злих діл!“
149.Якії в городі остались,
Злякались од такой біди,
І голови їх збунтовались,
Не знали, утікать куди.
Одні тряслись, другі потіли,
Ворота одчинять хотіли,
Щоб в город напустить Троян.
Другі Латина визивали,
На вал полізти принуждали,
Щоб сам спасав своїх мирян.
150.Амата глянувши в віконце,
Уздріла в городі пожар;
Од диму, стріл затьмилось сонце, —
Напав Амату сильний жар.
Не бачившиж Рутульців, Турна,
Вся кров скипілася зашкурна
І вмиг царицю одур взяв.
Здалося їй, що Турн убитий,
Через неї стидом покритий,
На-вік з Рутульцями пропав.
151.Їй жизнь зробилася немила
І осоружився ввесь світ,
Себе, Олимпських кобенила,
І видно ізо всіх приміт,
Що глузд остатній потеряла;
Бо царськеє убрання рвала,
І в самій смутній цій порі,
Очкур вкруг шиї обкрутивши,
Кінець за жертку зачепивши,
Повісилась на очкурі.
|
