80.„Коли зволяєтесь — веліте
„Нам з Евріалом попитать;
„Чкурнем — і поки сонце зійде,
„Енея мусим повидать.“
„Якаж одвата в смутне время!
„Так не пропало наше племя!“ —
Троянці всі тут заревли,
Одважних стали обнімати,
Їм дякувать і цілувати,
І красовулю піднесли.
81.Іул, Енеїв як наслідник,
Похвальну рацію сказав,
І свій палаш, що звавсь побідник,
До боку Низа привязав.
Для милого же Евріала
Не пожалів того кинжала,
Що батько у Дидони вкрав,
І посулив за їх услугу
Землі, овець і дать по плугу,
В чиновні вивесть обіщав.
82.Цей Евріал був молоденький:
Так, годів з девятнадцять мав;
Де усу буть, пушок мякенький
Біленьку шкуру пробивав;
Та був одвага і завзятий,
Силач, козак лицарковатий,
Но пред Іулом прослезивсь.
Бо з матіррю він розставався,
Ішов на смерть і не прощався, —
Козак природі покоривсь.
83.„Іул Енеєвич! не дайте
„Пань-матці вмерти од нужди,
„Їй будьте сином, помагайте
„І заступайте від вражди,
„Од бід, напраснини, нападку;
„Ви сами мали пані-матку,
„То в серці маєте і жаль;
„Я вам старую поручаю,
„За вас охотно уміраю“, —
Так мовив чулий Евріал.
127
