|
24.А все то хитрість єсть жіноча,
Новинкою щоб підмануть;
Хоть гарна як, а все охоча
Іще гарнішою щоб буть.
Венера пазуху порвала
І так себе підперезала,
Що вся на виставці була:
Косинку нарошно згубила,
Груднину так собі одкрила,
Що всякогоб з ума звела.
25.Вулкан-коваль тоді трудився,
Зевесу блискавку кував;
Уздрів Венеру, затрусився,
Із рук і молоток упав.
Венера зараз одгадала,
Що в добрий час сюди попала,
Вулкана в губи зараз — черк!
На шию скочила, повисла,
Вся опустилась, мов окисла,
Білки під лоб — і світ померк...
26.Уже Вулкан розмяк, як каша,
Венера те собі на ус:
За діло ну: бере, бач, наша!
Тепер під його підобюсь.
„Вулкасю милий, уродливий!
„Мій друже вірний, справедливий!
„Чи дуже любиш ти мене?“
„Люблю, люблю, божусь кліщами,
„Ковадлом, молотом, міхами,
„Все рад робити для тебе!“
27.І прилабузнивсь до Киприди,
Як до просителя писець.
Їй корчив різні милі види,
Щоби достать собі ралець.
Венера зачала благати
І за Енеєчка прохати,
Вулкан йому щоб допоміг:
Енеєві зробив би збрую
Із сталі, міді, золотую —
Такую, щоб ніхто не зміг.
|
