|
116.По дзвону вся Латинь сунула
До храма, з криком всі неслись,
І навстяж двері одімкнула,
І Янус вибіг, як харциз.
Воєнна буря закрутила,
Латинське серце замутила,
Завзятість всякого бере;
„Війни, війни!“ кричать, бажають,
Пекельним пламенем палають
І молодеє, і старе.
117.Латинці військо хоть зібрали,
Та требаж к війську должностних,
Якіб на щотах класти знали,
Які письменніші із них.
Ужеж це мусить всякий знати,
Що військо треба харчувати
І воїн без вина — хомяк.
Без битой голої копійки,
Без сей прелестниці-злодійки,
Не можна воювать ніяк.
118.Були златії дні Астреї
І славний був тоді народ:
Міняйлів брали в казначеї,
А фиглярі писали щот;
К роздачі порції — обтекар,
Картьожник — хлібний добрий пекар,
Геваль дигером був шинкар,
Вожатими — сліпці, каліки,
Ораторами — недоріки,
Шпигоном — з церкви паламар.
119.Всього не можна описати,
В Латії що тоді було:
Уже зволялися читати,
Що в голові у них гуло.
К війні хватались, поспішались,
І сами о світі не знались,
І все робили назворот:
Що строїть треба, те ламали,
Що треба кинуть, те ховали,
Що класть в кишеню, клали в рот.
|
