мало до цеї націоналізації Котляревського причинився Сковорода, філософ-мораліст і великий народовець, котрий заєдно ставав на бік покривдженого українського простолюдина, як це колись давніше робив Іван Вишенський.
І часи, в котрих Іван Котляревський проживав свої дитячі та молодечі літа, були такі, що талановитий і вражливий хлопець мусів політично освідомлюватися, розуміючи тую велику кривду, яка діялася його рідній країні і його рідному народові.
Скасовання гетьманщини (1764) було ще цілком свіжою, великою подією, раною не загоєною, котра хоч-не-хоч боліла кожню вражливу українську душу.
А руїна Запорожської Січи (1775) відбувалася тоді, як Іванові Петровичеві минуло шість років. Він уже гаразд розбирався у тому історичному факті і певно, що не тільки слухав, але й плакав, слухаючи пісень про те, як Москалі підступом увійшли на Січ, як понищили гніздо козацької слави і як вивезли останнього кошового далеко на північ.
Саме тоді (1783. р.) як Котляревський вступав до семінарії знесено козацькі полки, а заведено російський мілітарний устрій. В два роки пізніще появилася „жалованная грамота дворянству“, котра була нічим иншим, як лиш масовою зрадою козацької старшини та закріпощенням міліонів вольного, українського народу.
Поневолення України було довершеним фактом і з факту цього здавав собі справу такий тямущий хлопець, яким був Котляревський, тим більше, що по панських дворах, у яких він проживав, певно не про що друге й балакали, як про ці великі політичні переміни, а й Полтава теж не затулювала
VI
