Як знати-муть, що в тебе жінка багата, то так тягнути-муть, що тільки держись, і усе до кінця не доведуть, усе зоставляти-муть, щоб було за що вчепитись. Коли-б ти сам, своєю копійкою здужав наняти, так би так! Василю! От тобі образ Царя небесного і його Матери пречистої і Миколая сьвятого! принеси бумагу, що найомщик принят за самого тебе і за твої гроші — от тобі зараз обома руками віддам Марусю.«
Як ударить Василь, вислухавши усе, руками об груди, як припаде на стіл, як заплаче, а далї сказавши: »усьому кінець,« кинув ся на шию, обняв Наума кріпко і каже: »Прощай, мій..! Коли ж тобі хоч трохи жаль бідного Василя, будь ласкав, будь жаліслив: поклич сюди Марусю, нехай я при тобі попрощаюсь з нею!«
»Добре, Василю, каже Наум; та гляди-ж: попрощай ся! Чи розумієш?«
— Усе знаю і усе зроблю, як менї кажете.
От війшла Маруся, а за нею і Настя.
Василь, узявши Марусю за руку, і каже: »Марусенько! Правду, велику правду сказав менї твій батько. Треба нам розлучитись!«
— І на віки? через велику силу спитала Маруся.
»Побачимо ся… і будеш ти моєю, коли не на сїм сьвітї, так на тім! Прощай моя Ма....« і не договорив, як вона зомлїла і покотила ся йому на руки. Він її пригорнув до серця кріпко, поцїловав, віддав її нечувственну батькові на руки, поцїлував руку йому і Настї… і пішов швидко, не оглядаючись…
