кові хлопцї малі; а як прийде набор, то певно тобі лоб забриють, бо ти сирота, за тебе нїкому заступитись; і дядьки скажуть: ми тебе поїли, з'одїгали і до розуму довели, служи за нашу чергу. А що́ тогдї буде з Марусею? — Нї жінка нї удова; звісно, як салдаток шанують: як саму послїдню паплюгу, і нїхто не вірить, щоб була салдатка та й чесна. Та й троха чи й не так! Де їй за полками таскатись? А молоде, дурне, попадеть-ся ледачим людям, наведуть на усе злеє. Худобу розтаскають, повіднимають, хто її защитить? Дїточки без доглядїньня, у бідности, у нищетї, без науки, без усього помруть або, не дай Боже! бездїльниками стануть. А вона за-тим ізстарієть-ся, немощи одолїють, бідность, калїчество… тільки що в шпиталь, до старцїв!« (сказав се, та й заплакав, як мала дитина). »Не приведи, Господи, і ворогу нашому такої судьби!… Так от, Василю, як би я тебе нї любив — а скажу по правдї: так я тебе полюбив, так менї тебе жалко, як рідного сина! — а не хочу загубити своєї дочки, і такої як наша Маруся. Тепер сам здоров бачиш, по-чому не можу тебе зятем приняти.«
Довго Василь думав, похиливши голову, а далї аж повеселїв, та й каже: »А як я найму за себе найомщика?«
»Найомщика?« подумав Наум, а далї й каже: »А з чого-ж ти наймеш, коли тільки получаєш від хазяїна вісїмдесяти рублїв у год, а батькової копійчини нема?«
— Дядьки поможуть.
»Не потурай на те, Василю; поможуть, та не тобі, а собі. До чого дійдеть-ся, тобі за тебе лоб забриють а найомщик опісля піде за дядькових хлопцїв. Рад би і я тобі помогти, так усе не те.
