колесах, можно було доїхати. Чоловік ще більш дяковав Василеві і просив, коли по дорозї, проводити його до двора, щоб часом не порозвязовало ся, тогдї він впять не здужа справити, а вже й вечеріло.
Василь пішов за ним помалу і нїчого не розпитовав, бо йому до всього було байдуже, тільки знай об Марусї й думав. От іде та іде за возом, бачить: чоловік у тім селї, де Маруся живе, та повернув у вулицю; Василь зрадовав ся: От, дума, тут пробуду, то може що-небудь прочую про Марусю, як то вона, моя галочка, поживає.
Аж от з'їзжає чоловік на двір. Василь зирк! біжить його Маруся на зустріч до чоловіка і кричить: »Де се ви, тату, були? Ми вже вас…« та й замовкла, як уздріла свого лебедика, та з радощів уже не зна, що́ й робити! вернулась у хату, та аж трусить ся і не зна, що́ й казати.
Наум (се то він і був), позносивши мішки у комору, розпрягши кобилу і упоравши усе з Василем, ввійшли у хату, посїдали, поговорили. Василь вже не мовчав, то про се то про те розпитував; про себе росказував, як живе, де служить; звичайний був против Настї, а на Марусю, що́ тут микалась то в кімнату то в хату, то з хати у сїни то з сїней впять у хату, і не дививсь зовсїм і буцїм-то й не він. І вона собі дарма, неначе його з-роду вперше бачить.
Посидївши Василь і наговорившись, став збиратись до дому. Наум і каже: »Приходь, Василю, коли хоч, до нас завтра обідати; недїленька сьвята, іще наговоримось.« Василь сказав, що прийде, поклонивсь і пішов з хати, а Наум і кликнув: »А де ти, Марусю? проведи Василя від собаки за ворота.«
