раз же прийшовши, піду до неї і усе їй роскажу і попрошу, щоб до часу нїкому не говорила. Прощай же, мій соколику, мій Василечку! Не сердь ся ж бо на мене; адже ти кажеш, що скоро пришлеш старостів, от ми не на довго розлучаємось.«
Скільки не просив, як-то нї молив її Василь, щоб таки виходила сюди хоч через день або через два, так нї за-що́ на сьвітї не захотїла і з тим пішла до дому, не звелївши йому іти за собою. Він пішов, понуривши голову, горою до дому, а вона бором, та й здумала, щоб не так-то перед матїрю у брехухах зостатись: пішла против череди, знавши, що й Олена кожного вечера тож виходить. От і хотїла їй усе про Василя росказати і просити, щоб мовчала.
Олена не вийшла против череди і дївчата сказали, що сьогодня ранком, поки вона була на містї, приїхали старости і жених, аж з хуторів; та не подивились нї на закон і нї на що́, бо чоловік кріпко хороший, і рушники ранком подавали, далї звінчали і узявши її з батьком і матїрю, поїхали, і там на хуторах, аж верстов за двадцять, і весїльля будуть справляти. — Агу! нашій Марусї трошки легше стало, що не буде свидїтеля, як вона подружила з Василем.
Прийшовши до дому, тяжко їй було відбрехуватись перед матїрю, що не принесла ягідок, бо з-роду не брехавши нї в чім, не знала, як і викрутитись і що́ сказати? Сяк-так, то чередою, то Оленою, затерла, замяла дїло — і кінцї у воду.
Поки поралась та прибирала і була з матїрю, так їй і весело було, а тим більш, що матері стало легше і вже піднялась з постелї; батько тож веселий і ласкавий був до неї; от вона не тільки не журилась, та ще сама собі дяковала,
