ся, що вже Василь нїяким побитом і не відчепить ся від неї.
А сердешна ж то Маруся зачепила було Василя, тепер і сама не рада. Вже-ж тепер він не таючись сказав, що у нього щось є на думцї і що за тим тільки і йде до хазяїна. Се вже певно, щоб домовитись об сватаньнї на його дочцї.
От у таких думках та гадках іде не йде, і ноги не служать; і сердить ся на себе, чого вона на торг пішла, сердить ся на Василя, чого він їм на зустріч попав ся, і вже мов засватаний, а з чужими дївчатами ходити-ме по базарю; сердить ся і на Олену, чого вона така весела, чого так з засватаним парубком пащикує; сердить ся на усїх і за все, а сама не зна, на кого і за-що́.
От прийшли у город, походили по базарю; Олена зараз скупила усе, що́ треба їй було, а Маруся тільки ходить за нею та сьвітом нудить і усе нападаєть-ся на Олену, що притьмом пора до дому. А Василь усе з ними ходить, та — як той міхоноша у колядцї — носить Марусин кошик, та склада, що́ Олена купує. Далї осьміливсь якось-то спитати Марусю (бо бачивши, що вона усю дорогу мовчала, думав певно, що вона на нього сердить ся), та й пита:
»А ти, Марусю, чом нїчого не купуєш?«
— Та менї небагацько… де-чого й куповати, каже Маруся, та й відвернулась від нього, щоб і не дивитись на чужого жениха: тільки й треба купити матері… кресало на люльку,… а батькові… ниток красних… на мережки до хусток… та яловичини… на Петрівку…
