— Нї, мамо!
»Чи не з'обидив тебе хто? то батькові скажи, він зараз уступить ся.«
— Нї, мамо.
»Так коли ж нема нїчого, так чого так сидїти? Ішла б по воду, пора наставляти вечеряти.«
— Зараз, мамо, сказала Маруся, а сама нї з місця.
Дожидала мати, дожидала, далї впять за неї: і уговорювала її, а далї і сварилась на неї; так вже на силу, та на превелику силу розколихала її, що вона роздяглась і, не поховавши гаразд нї скиндячок нї намиста і нїякої одежі, узяла кошик, щоб то у-в огородї зїльля нарвати, та замісць огорода пішла до криницї по воду, неначе з відрами; іде і байдуже. Та вже як прийшла до криницї і як стали над нею люде там сьміятись, так вона тогдї схаменулась і мерщій до дому. Що́-ж? І до дому вернувшись не лучша була: затопила у печі, і приставля горшки порожні; замісць пшона, щоб замняти борщ, вона сіль тре у макотретї, та підлива борщу… І що́ нї озьме, до чого нї кинеть-ся, усе не так, усе не до шмиги, так що і старий Наум, вернувшись до дому і дивлячись на таке її пораньня, аж сам дивовавсь.
Сяк-так віддавши вечерю, Маруся пішла до коров, а Настя стала журити ся і каже Наумові: »Ох менї лишенько тяжке! Що́-ж отсе з Марусею дїєть-ся? Каже — зовсїм здорова, а за що́ нї приньметь-ся, що́ нї почне робити, усе не до ладу, усе не так, як треба. Та чогось собі чи журить ся, чи що́? Нехай Бог боронить, чи не з очей їй сталось?«
— У вас, у жінок, усе з очей, заворчав Наум. Чи дитина змерзла на холодї, чи дитинї
