в манастир, — але батько і мати здержали єго. В 15-ім роцї житя батько, по тогдїшньому звичаю, записав єго до войска, а в 18-ім роцї він мав вже капітаньску ранґу, хотя оставав дома і лиш деколи виїзджав до старшого на поклін або на бенкет. В батьківскім домі пізнав україньского фільософа Сковороду та може й від него переймив моралїзуючий спосіб оповіданя. В 23-їм роцї житя вступив в Куряжский манастир, положений близько Харкова в красній околици; там сповняв точно обовязки чернечі, робив з власної волї і найпростїйші роботи, але мав притім досить свободи і приходив нераз до вітцївского дому. В черцї не постригав ся, а по чотирох роках покинув зовсїм манастир і вернув до дому, тілько глубока набожність, яка у него була впрочім ще з-малку, лишила ся вже й через цїле житє.
Небавком здоровє єго зовсїм поправилось. Він вступив знов на оден рік (1806.) до войска, а притім зачав навикати до сьвітових утїх, любив бувати в веселих товариствах і сам оказував веселий гумор, дарма що через нещасливий припадок, коли приготовляв штучні огнї для домашньої забави, попалив собі лице і стратив лїве око. Дома забавляв ся музикою, пригриваючи собі на флєтї. Коли в Харкові отворено унїверситет (1805. р.), зачало там обявляти ся більше духове і товариске житє; оно і причинило ся немало до розвою Квітки. При унїверситетї отворено єго заходами пізнїйше біблїотеку. Люблячи дуже театр, він устроював аматорскі вистави, а по заснованю сталого театру в Харкові (1812. р.?) став небавком єго директором. В р. 1816. [?] за єго заходом, а в части і єго коштом, засновалась висша дївоча школа (»Институтъ для образованія бѣднѣйшихъ
