на нього так пильно, та буцїм і жалібно і сердитенько, — хто її зна, як то вона там згляне, — так хоч-би який був, то зараз шапку з голови схопе, поклонивсь звичайненько і нї пари з уст не мовить і відійде дальш. О, там вже на все село була і красива і розумна і багата, звичайна, та ще-ж к тому тиха і смирна і усякому покірна.
На вулицю і не кажи, щоб коли з подругами пійшла. Було мати стане їй казати: »Пішла б, доцю, на вулицю; бач, тепер весна, вона раз красна. Пограла б з подруженьками у хрещика, пісеньок би поспівала.« Так де-ж! »Лучше я — каже — на те місце, упоравшись, та ляжу спати і за те раньше устану, заміню твою старість, обідати наварю і батькові у поле понесу. А на вулицї що́ я забула? Іграшки та пустота, та гляди, станеть-ся, хоч і не зо мною, хоч і аби з ким, яка причина, та опісля і страшно відвічати за те одно, що й я там була! Нехай їм вияснить ся, не піду!« А про вечерницї так і не споминай! Було і других дївчат відводить, та аж плаче та просить: »Будьте ласкаві, сестрички, голубочки, не ходїте на теє прокляте зборище! Та там нема нїякогісїнького добра, там усе зле та лихеє. Збирають ся буцїм-то прясти, та замісць того пустують, жартують, та вчать ся горілочку пити; від матерів курей крадуть, та туди носють, та ще і таке там дїєть-ся, що сором і казати. Чимало ж то своєї слави загубили, ходячи на тую погань: от хоч-би і Явдоха і Кулина і Пріська. Адже-ж і піп пан-отець не велить і каже, що гріх смертельний туди ходити. Та дивіте ся ж і на мене: от я дома більш усїх вас напряду, чим ви ходячи.«
Оттак було говорить, говорить, то гляди, одна перестане ходити, далї друга, третя; а далї
