Сторінка:Твори Григория Квітки-Основяненка. Том I (Львів, 1911).pdf/41

Іще ж і се ми думаємо, що як постигне кого небудь біда і нещастя, що похова кого із своєї сїмї або і родичів, то буцїм-то сеє чоловікові приходить за його гріхи і неправди прежнїї. Нї, не так се є! Ось слухайте лишень, як нам пан-отець у церкві чита, що Господь небесний нам як отець дїтям. А після сього не гріх нам буде і таке примінити: От зберуть ся дїти на вулицю грати, та будуть промеж ними шалісливі, та усе б то їм, замісць іграшки, битись та лаятись, а меж ними буде дитина плохенька, смирна, покірна і що усяк її може з'обидити. Адже правда, що батько тієї дитини, щоб вона не переняла худа від своєвольників, жалкуючи об нїй, кликне з вулицї до себе, і щоб воно за товариством не скучало, посадить биля себе, та й приголубить, і понїжить, і чого воно забажа, усього їй дасть. Пожалуй, хлопцї, що́ на вулицї зостались, не знаючи яке добро тій дитинї у батька, будуть жалковати, що узят від них товариш. Дарма, нехай жалкують, а йому у отця дуже-дуже добре! — Оттак і небесний наш Отець з нами робить: бережеть нас від усякої біди і береть нас прямісїнько до себе, де є таке добро, таке добро… що нї росказати нї здумати не можно! Та ще й так подумаймо: Чуствуєш ти, чоловіче, що се Бог за гріхи твої послав біду? Так же і розсуди: Який батько покине овсї дїток, щоб без науки ледащіли? Усякий, усякий отець стараєть-ся навчити дїтей усьому доброму; а неслухняних по батьківськи повчить, та по батьківськи і пожалує. Не дурно сказано: ледача та дитина, которої батько не вчив! Се ж люде так з своїми дїтьми роблять, а то Отець небесний, що́ милосердию Його і міри нема! Той коли і пошле за гріхи яку біду, то