і вже він вмер; а з тим до школи у-купі ходили — і той вмер; з тим парубковали — і той вмер; і сей і той, і той і сей — усї повмирали. Коли ж се так є, так і памятуй собі добре, що не забудуть і тебе на сїм сьвітї, озьмуть, і не будуть питатись: чи хочеш до гурту, чи ще б може погуляв?
А після такої думки, чого-ж би нам, невічним, та пристращатись до уременного? Чому б так не робить: Наградив тебе Бог щастям, що батько й мати твої живуть при тобі і дякують добрим словом, що ти їх при старости і кохаєш і поважаєш; або жінкою до тебе доброю, послухною, хазяйкою невсипущою; або дїточками покірними та слухняними — хвали за се Бога і лягаючи і устаючи, а їх шануй і кохай, і для них не жалїй не тільки нїяких трудів, худоби, та коли нужда звелить, душу свою за них положи, розпинай ся, умри за них, та усе таки памятуй, що й вони на сїм сьвітї такі-ж гостї, як ти і усякий чоловік, чи цар чи пан чи архиєрей чи салдат чи личман. Коли Отець наш милосердний кого з нас покличе, провожай з жальом, та без у кору і попрйоків, перехрестись, та й скажи, як що-дня у Отче-наші читаєш: Господи, буди воля Твоя з нами грішними! і не удавайсь у тугу, щоб вона тобі віку не укоротила; бо гріх смертельний накликать на себе не тільки смерть, і саму болїсть, хоч-би яку небудь, бо не поберігши тїла, загубиш і душу на віки вічниї! Більш усього памятуй, що ти ховаєш сьогодня, а тебе заховають завтра; і усї будемо у-купі, у Господа милосердного на вічній радости; і вже там не буде нїякої розлуки, і нїяке горе і нїяке лихо нас не постигне.
