А сюю повість, або казку, та росказовав менї покійний Панас Месюра, коли знаєте, і вона дуже довга. Там є таке, що й пан Халявський, Демян таки Омелянович, от що́ настановили сотником у славному сотенному містечкові Конотопі намісць Микити Уласовича пана Забрйохи, дуже швидко перед начальством щось процвиндрив і його з сотенства змінили. А його жінка, се-б то Олена Йосиповна, що́ була панна хорунжівна і попереду жила у Безверхому хуторі, що́ на Сухій балцї, так щось там… якось-то… гм! проброїла… не знаю, що́ і як, тільки мужик їй і очіпок збив, усї патли пообривав і очи попідбивав, а далї підрізану водив по усьому Конотопу, по вулицям, а писарю, що́ намісць Прокопа Ригоровича Пістряка став, молодий парень, собою чорнявий та красивий, та узяв, та пів голови йому у подовж обрив, та й прогнав від себе…
Усїм же їм се стало ся ось за-що́:
Пану Забрйосї, щоб не здававсь на писаря, а робив сам, як він є начальник, та щоб робив по правдї; щоб слухав, що́ приказано від начальства (а то йому начальство предписує у поход ійти, може боронити народ від неприятеля, а він узявсь заполїсковати жінок, бач топити відьом, щоб вернули дощ на землю: буцїм-то відьми можуть против небесної сили яку капость на сьвітї зробити? усе ійде по божому повелїнию); та щоб не топив народу (бо поки до відьми добрав ся, скільки душ згубив позанапрасно); щоб не удавав ся у чаклованьня, покинувши Бога милосердного (бо чортяка зараз через свою наньмичку
