рунжівною і усе… і теє… а тут довелось лягати на своїй паничевській перинї, та ще з коростявою Солохою… Та ще на ту біду, збираючись на паннї Йосиповнї женити ся, Пазьку, таки наньмичку свою, що́ йому усегда після обід у головцї ськала, відпустив до пана писаря до того-ж дїла. А сидячи на посадї з своєю Солохою, як вздрів Пазьку, що́ прийшла на весїльля дивити ся, так… аж оскома його узяла…
Ну, сяк-так переночовали. Яка нї була Солоха, а прийшлось тій, що́ замісць матери, по закону хомут надївати, як водить ся часом по весїльлям у го́родї. Ще ж дужче пана Уласовича узяв жаль, як пан Халявський з своєю молодою прибіг тарадайкою у город покривати ся. Попереду везуть на превисоченному дрючцї запаску шовкову та червону-червону, як є сама настояща калина, і коням чуби, і музицї і руки і скрипку і чуб і уси червоними лентами поперевязовали, і покривали молодих у церкві. А в пана Микити Уласовича Забрйохи, хоч є і стьожки, є й хустки, та ба! не вивезло! Повів Солоху покривати дружко… на сьмітьтя, по закону. Лихо нашому панові Забрйосї, та й годї!
Зібрали ся люде, лагодять ся калач роздїляти, змовляють ся, чим пана Забрйоху даровати. Сякий-такий, а він є сотник над сотнею, старшина, жменею прядива не відбудеш; а коли не так, то він таки своє коли-небудь віддячить. От радють ся промеж себе: той хоче баранця, той порося, той телушку дати, і вже пан Пістряк, звичайно як писар, узявши вуголь у руки, хоче записовати на стїнї, хто що́ подарує, а дружко збираєть-ся викрикати такими голосами, яку хто скотину подарує, — аж ось і вбіг козак із Чер-
