Зубиха зараз і кинулась, положила долї ніж і звелїла молодицї стати на ньому босою ногою против тієї щоки, де самий дужчий опух; а сама достала у покришку жару, і положила туди кусок страшної сьвічки та ладану та клаптик тієї хустки, на чім становлять паску під сьвяченьнє, а молодицю закутала, закутала, щоб увесь дим нїкуди більш не ійшов, тільки на неї, а сама знай шепче та спльовує, та дме на жар, а кіт нявчить на всю хату. От курить та курить, як тут молодиця — геп! і впала на долївку, мов нежива. Зубиха її відволодала і посадила на лавку, та й каже: »Не жури ся ж тепер, минеть-ся, як на собацї присохне. Се з очей: який-то чорнявий парубок та на тебе дививсь, та завидовав.«
— Так і є! Се-ж наш панич, казала молодиця. Таки як мене нї вздрить, так у вічи і загляда; а на тій недїлї узяв, та рукою погладив мене по щоцї, та й сказав: »Що́ за з чорта гарна молодичка!« Я так і згоріла, та від того часу так мене і узяло.
Тут Явдоха і стала її розпитовати, об чім їй треба було; а далї і проводила з хати, та й каже: »От тепер добре! Тепер усе знаю, що́ менї треба…«
Смутна і невесела сидїла на приспі биля своєї хати панночка Йосиповна Олена, хорунжівна, на своєму Безверхому хуторі, що́ на сухій балцї, а білими рученятами коперсала у голові братїку свому, пану хорунженку. Він, сердешний, той день з пан-отцем, що́ заїзжав до нього поховавши когось на другім хуторі, та за обідом поївши
