кота і росказує, мов чоловікові: »Котусю, киценьку! Чи не скучав же ти без мене? Я трошки забарилась, поки обдоїла усїх коров, овечок; а се ще менї треба було щучого молока на одно дїло, кинулась до ставка, та поки вражу щуку зопинила, поки її замовила, щоб дала ся здоїти, аж і крикнув перший півень; та хоч він нам не страшний, та усе таки треба було поспішати, щоб не заспівав другий: тогдї б так на вулицї простяглась, як тепер тутечка.«
А кіт знай хвостом помахує, та усами поморгує, та що є духу нявчить: так-то рад був своїй хазяйцї, що вернулась…
От вона йому постановила ще усякого молока і сметани, і стала поратись та де-що мішати та варити на чаклованьня, аж ось і сьвіт! А тут трохи погодя і прийшла до неї жінка, уся голова обвязана, і ійде і оха, і прийшла, оха, і сїла і усе оха.
»А відкиля ти, молодице?« пита її Явдоха.
— Та я здалека! каже молодиця охаючи: коли знаєте хутір, що́ на сухій балцї, а зоветь-ся Безверхий… ох!
Явдоха моргонула на кота, та й каже: »Нї, не чула і з роду не була, і не знаю, хто там і живе. Ти ж чого до мене прийшла?«
— Та, не вам кажучи, прикинулась бешиха, та усю пику менї роздуло… ох!… Так отсе мене люде нараяли, щоб до вас ійти… Здїлайте милость, тїтусю, робіть, що́ знаєте, тільки поможіть, щоб я сьогодня ще виспіла до панянки нашої, хорунжівни, Йосиповни Олени… Та сеє кажучи, і положила на стіл буханець, пятїрко яєць і шага грошей.
