сїрмяжка, повстяна шапочка, на спинї латочка; чи хороша моя казочка?«
— Соплетїте розонацію з терния і удвойте їй поругания на лядвії! скомандовав пан Пістряк, довго думавши, що́ б то їй ще придумати.
Хлопцї чешуть Явдоху терновими, а Явдоха своє товче: »І ви кажете: соплетїте розонацію з терния і удвойте поругания на лядвії, і я кажу: соплетїте розонацію з терния і удвойте поругания на лядвії. Був собі чоловік Сажка, на ньому сїра сїрмяжка, повстяна шапочка, на спинї латочка; чи хороша моя казочка?«
Та й до вечера не переговориш усього, що́ там було! Вже не тільки Ригорович Пістряк, та й сам сотник Забрйоха почав сердитись, що нема кінця дїлу: бють, бють бісовську бабу, скільки хлопцїв перемінило ся, скільки різок перебрали, і вербових і березових і тернових, а їй і не позначилось нїчого, неначе тільки що лягла і нї трішечки і не бита, а вона собі знай товче чоловіка Сажку…
Отже-ж то як сеє дїєть-ся і гаспидську католикову Явдоху бють, пролїз скрізь народ, що́ так і обступили Явдоху та й не надивують ся, Демко Швандюра, стар чоловік і непевний. Подививсь, подививсь, помотав головою та й каже: »А що́ се вам за іграшки дали ся? Чи то пану сотникові знать скучно стало, так ви його забавляєте як малу дитину, що різками порете, неначе кого путнього, вербову колоду?«
— »Як колоду? Що́ се він каже? Де там колоду бють?« загула громада і дивуючись розпитує.
»Де колода? не бачите? Дивіть ся ж!« сказав Швандюра, та й повів рукою по народу
