Та чи мало-ж їх тут і було? І по усьому берегу, і кругом по горбикам, от як зерна у мішок набрати, так їх там тїсно було. А хлопцї та підпарубочі, котрим із-за людей нїчого не видко, так аж на верби позлазили і вкрили їх, мов ті галки. А крик, а гомін від того народу, батечки! Неначе вода шумить, як у повідь греблю прірве: усї, усї разом говорють і нїхто нїкого не слуха, а вже нїхто, як наші жіночки-цокотухи! Оттам-то і шинкарка з невістками своїми, що́ без них тільки шинкареві і виспатись: говорють, щебечуть, росказують, хто вчора був в них у шинку, на скільки випив за гроші, на скільки хто на-бор узяв, хто що заставив, хто з ким і як полаяв ся, кого прийшла жінка та заняла з шинку, хто жінку у потилицю погнав і очіпок з неї збив, що волосом на всю вулицю засьвітила; як дївчата, обманюючи, замісць буцїм-то батькові, для себе купують горілку, та по вгородам нищечком з парубками пють, та поналивавши ся перекидали ся та бороли ся, та… »Годї бо! не усе росказуй!« загомонїла шинкарка на невістку, так та й замовкла, а щось мабуть добре хотїла казати…
А там з другого кінця, край верб, школярі, замісць того, щоб у школу ійти та кому з часловця, кому з псалтиря стихи твердити, а кому мно, тло складати, вони, зібравшись у купку, та скомпоновали віршу на свого дяка, та нищечком на шестий глас і виспівують:
|
»Прийдїте усї прихожане, |
