Та чого-ж се так у славному сотенному містечкові, у Конотопі, чого так стало тихо і смутно, що не чути нїякого нї від кого гласу? і нї на одній вулицї не зострінеш нї одного чоловіка, неначе — нехай Бог милує! — усї люде у усїм містечкові повимирали, або — і то не лучше смерти — кримські Татари похапали? Де се вони подївались, що повідбігали і хазяйства свого і дїточок манесеньких? Та нехай би вже жінки — їм хоч цїлий день, зібравшись у-купу, теревенї правити, а що мужики їх та дїти без обіда, так то їм і дарма; а то-ж і нї одного чоловіка у селї нема, та що́ то, і такої дитини, що́ вже біга, і такої не зострінеш!… Де-ж то вони є?… Еге! аж ген-ген усї зібрали ся круг ставка, та й дивлять-ся… А на ві-що дивлять ся, так гай, гай! Такого приведения навряд чи є хто у нашому селї самий старий, щоб тямив, яке теперичка буде у Конотопі… Та що́-ж там таке?
Посеред ставу убито чотири палї товстеньких, а у горі позвязовано верйовками, та впять якось-то хитро та мудро попереплутовано; та у кожній палї у горі дїрка продовбана і туди верйовка просунута. А по ставку їздять люде у човнах; а вони не рибалки, бо в них на човнах не сїти і не вятері, а теж верйовки. А що́ на березї, так там-то отто увесь народ із славного сотенного містечка Конотопа іще зібравсь, як і сонце не сходило і місяць не гаразд зайшов…
Оттам-то і матери, що́ покидали і хати і маненьких дїточо́к, і поросяток і птицю і коровок, і по печам не топили; оттам-то і чоловіки, що́ покидали дома недужих жінок і скотину, і позабували, що треба у поле їхати… усї, усї позбирали ся дивити ся, яка тут буде проява.
