по вулицям і де не вздрять калачики або ромен усякий бурянець, то там і пасуть ся.
Биля дякової школи хоч-би тобі один школяр! І пан Симеон, дожидаючи їх, ходить биля школи, лагодячись на похорони і споминаючи про кутию з медом, та пильненько призираєть-ся на двір старого Кирика, що́ вчора вже маслосьвятиє над ним правили, так чи не курить ся в нього з труби, що може вже і обід варють, коли вже він вмер; так ба! і труба не курить ся, і у дворі нїхто не шастаєть-ся.
»Екхе, екхе! негли возстанеть от одра болїзни?« дума пан Симеон і розсужда, ходячи по надвірю, які то люде тепер тугі на здоровя та довговічні стали; спомяне про хальору, як то їм тогдї було мудро жити, та здихне важко, увійде у хату, та й стане різки вязати на школярів, щоб над ким-небудь серце своє зігнати.
По огородам бурянець і величенький, та нїхто-ж то його і не дума полоти, хоч сапки і лежать биля нього; а промеж грядок з розсадою та буряками та прочою овощою добре справляють ся, хрюкаючи, свинї з поросятами, і байдуже, щоб що-небудь хазяйкам зоставити: усе повиїдають і носом копають такі нові грядки, що лиха матері опісля них хазяйка і у два днї у лад доведе; а тепер нїкому їх і вигнати, бо нема нїкого… Та і що́ то! і у самих шинках пустїсїнько: шинкар дріма собі на лаві, бо нїкогосїнько, не то щоб горілку пити, та й жінки з невістками нема, так тим-то нїхто йому не боронить і дрімати. Посудина в нього, як ще з вечора попереполїсковав та порозставляв, так вона і стоїть, і нїхто не навернеть-ся у шинок і ногою…
