єннї огненній. Давай же дїло говорити і дїло творити. Да будет вам, пане добродїю, відомо, що нам не возможно у поход виступити! О!« і почав карлючки гнути.
»Йо!« аж скрикнув пан Уласович з радощів і підбіг до нього, щоб випитовати, і каже: »Як же се можно? А лепорт?«
— Але! ви таки усе своє! каже Ригорович: вам хоч кіл на голові теши, то в вас усе лепорт. Ну, дарма! Хоч-би вони як нї розписовали, а нам не можно ійти, нам не суть удобно, нам нїколи!
»А чому-ж нам нїколи? Здїлай любов, розжуй менї сеє слово: чому нам нїколи?«
— Гм, гм! викашлявшись і подумавши, казав Ригорович: Яковая нам соприкосновенность до Чернїгова і до самої полкової старшини, аще мир весь погибаєт?
»Як се то?« злякавшись питав пан Микита: »від чого мир погиба? Що́-ж се таке? Я, конотопський сотник, та й не знаю, що мир погиба? Та кажи бо, будь ласкав, від-чого він погиба і чи не можемо його як-небудь оборонити або підперти?«
— Погибаєт! здихнувши каже Пістряк: всїм зрящим і дивующим ся, нїкто же о помощи не радить. Зріте, пане сотнику Уласовичу, і ужасайте ся! Три седмици і пол дождь не спаде, і земля не одожди ся, і небо заключи ся; вся претвориша ся в прах і пепел, вся прозябения ізсхоша і єдиная пиль носить ся у нашій вселенній і — о горе мнї грішнику! — пиль сия водворяєть-ся в непорочнім доселї носї моєм і дїйствуєт чиханиєм, подобно аки-би от нюхновения нестерпимия і треокаянния — тфу! —
