»Та здїлай милость, Ригоровичу, годї менї сього докладати!« казав пан сотник, та й сїда за стіл, бо Пазька внесла обідати і повну носатку дулївки. »Сїдай,« каже, »зо мною; а коли не хоч обідати, так тягни дулївку, та об дїлах менї не докучай.«
От сотник мовчки обідав, а писар сидїв, сидїв, мовчав, мовчав; далї за ложку, та у ту-ж миску, та й почав, як він каже, сокрушати перш борщ гарячий з усякою мілкою рибкою, там пшоняну кашу до олїї, далї захоложуваний борщ з линами, а там юшку з миньками та з пшенишними галушечками, та печені карасї, та більш і нїчого. Хоч наш Ригорович і обідав дома не менш того, що́ тепер їв і в пана сотника, так йому се нїчого: він у дяка у школї вчив ся, так за голос, що́ було як на обідах підниме, так як той дзвоник на усю вулицю чути, що аж у-в ухах лящить, так його пан дяк було по обідам і водить; то з ними привчивсь і наш Ригорович і йому нестрашно було, хоч шість обідів обідати; так тим-то і з Уласовичем, як побачив добру страву, та ще з сьвіжою рибою, так і принявсь молотити, неначе ще нїчого з ранку і не їв.
Як їв, їв добре, що аж за ухами лящало, далї схопив носатку, та не наливаючи у карватку, так з неї усю дулївку і вицїдив. Далї, уставши з-за стола, подяковав Богу і хазяїну, сїв на лаві, викашлявсь, уси розгладив і каже: »Добрия ради трапези і преотмінния дулївки, предаю вічному забвению прискорбиє моє. Да не помянеть-ся к тому треклятая хворостина, преломлениєм своїм похитившия було єдиного козака. Цур їй! Да пребудет вона тресугубо анахтема проклята і да згорит в пещи халдейской, а ще хучше як в ги-
