ром і узяти провянту для себе і коней на дві недїлї.
От як горюють пан сотник у сьвітлицї, а пан писар за порогом, далї сей і вигадав — бо вже на вигадки завзятий був — та й каже: Соблаговолїте, пане сотнику, дати менї повелїниє, о сокрушителном преломлениї сієї трикратно опоганївшої хворостини, яже нинї суть у ранзї лепорта, бо самі созерцаєте ясними, хоча і невмитими вашими очесами, що неумістим єсьм з нею у чертог ваш.
Почухав голову пан Уласович, довго думав, далї й каже: »Се-б то, по нашому, переломити хворостину; так ти бо кажеш, що се вже не хворостина а лепорт об нашій сотнї, так щоб часом не було натруски від старших; бо і сам здоров знаєш, що пан полковий писар щось до нас добираєть-ся і так і підгляда, щоб мокрим рядном на нас напасти.«
— Не убоїм ся, не устрашим ся супостата зо усею його враждебною силою. Сего ради довлїєт нам против нього бути мудрим і сиє послїднереченноє предписаниє неупустително сполнити, і того-для повели, вельможний пане, да сокрушу сию палицю. — Так, покручувавши уси і очи у стелю утопиривши, казав пан Пістряк, а далї бачить, що пан Микита йому нї пари з уст, бо й доси ще не второпав, що́ той йому каже, та й скрикнув: »Так ламати?«
»Та ламай, пане писарю!«
Хрусь! Пан писар і переломив хворостину. »Переломиша ся,« каже, »і се нинї можу вмістити ся в чертог твій.« Та сеє кажучи, і улїз у сьвітлицю, і кланяєть-ся пану сотнику, і подає йому
