клала, та й вийшла і поклонилась пану Уласовичу низенько.
Наш Забрйоха як побачив таку панночку, що не тільки що з роду не бачив такої, та вона йому і не снилась така, та аж задрижав і не тямить вже, що́ йому і казати, та вже хорунженко нагадав, та й каже: »Отже, пане сотнику, вам і хазяйка; радьтесь із нею, вона усьому голова.«
Так що́-ж бо наш Уласович? Нї пари з уст. Далї приняв ся, мнявкав, мнявкав, та й начне про воли а кінча про голуби, дума об бардї а скаже об тернівцї, та як замовк, та й замовк, та знай слинку ковта, дивлячись на таку кралю.
Олена собі дївка бойка була. Хоч пан сотник і сюди і туди загинав, а вона його зараз розчухала, що́ він таке є і за чим приїхав, так же й кае йому і говорить: »Добре ж, паниченьку; допивайте ж на здоровя тернівочку, та повечеряєте, та ляжете спати, а завтра — дасть Бог сьвіт, дасть і совіт, то й порадимось, що́ треба робити.«
Забрйоха, почувши сеє, та аж сам не стямив ся від радощів; дума: от дїло і зовсїм, завтра тільки рушники брати! та за кухлик, та давай знов смоктати з паном хорунженком, що́ у ченцї збираєть-ся, а таки сього дїла не кидаєть-ся і ще й дуже полюбля.
Олена таки частенько до паничів увіходила, так буцїм за яким дїлом, а тільки щоб більш розглядїти Микиту Уласовича, що́ воно є; то як увійде та поведе очицями, що́ як терен-ягідки, на пана сотника, то в нього язик стане мов повстяний і не поверне його, а сам аж пала. Полагодивши вечерю, вона вже більш і не входила; самі паничі повечеряли і докінчавши глек з тернівкою, пан хорунженко хотїв вже ійти спати, аж
