і що без брехнї нї-жоден чоловік не сватав ся. Отже-ж то сотник і каже, що буцїм-то йому треба брагу для волів наняти на зиму (а ще де та й зима? іще тільки петрівка ійде), так він почув, що у пана хорунженка у винницї барда добра і добре скотини доглядають, приїхав наняти і сторжитись.
— Не знаю я сього дїла і нї в ві-що не мішаюсь, про те сестра зна, сказав йому на одвіт пан хорунженко.
»А де-ж Йосиповна Олена? Може б бува її покликали, то ми з нею і скінчаємо дїло,« казав Забрйоха.
— Але! сестра у полї, поїхали там трошки просця посїяти, так вона догляда, бо вже без неї нїхто нїчого не тямить зробити. А ви, Уласович, не скучайте, вона над вечір і буде. Поки вона вернеть-ся — дївко! а вточи лиш сливянки! — то ми по кухличку, по другому випємо. Та вже ви у нас, пане сотнику, і заночуєте, бо вже нерано, сказав хорунженко.
»Панська воля!« одвіт дав Микита — і радесенький собі.
От як вицїдили вони самотужки глек сливянки, а далї і тернівки покоштовали чи-трохи, прибігла і наша Олена з поля. Бачить, що чужий чоловік, зараз мотнулась, звелїла із ставка потягти карасїв, і загадала вечерю варити; сюди-туди шатнулась і увесь порядок дала, що́ й на-завтре робити і кому, куди і за-чим їхати, а далї одяглась таки любенько, як звичайно панночцї, та ще й хорунжівнї: до старенької плахти та почепила люстринову запаску, одягла тож шовкову юпку, та на шию дукат на бархатцї, та червоні черевички узяла, а на голову хорошу стрічку по-
