вно недостойні і на сьвіт дивитись. Міри нема Його добрісти!«
— За-чим же Він узяв у нас одну нашу радість? Що́ ми тепер будемо?
»За-чим? Дурна, дурна! За-чим узяв? Щоб дитина добрая, за добрість і Йому милая, поживши у сьому злому сьвітї та бачачи других, не пішла у слїд за тими, що́ не по Його волї роблять, щоб не стала й вона така, котрих Він не любить. А за лихе і злеє дитя Бог карає отця і матїр, так би ми були б і за неї у одвітї; а тепер, коли дитя наше було добреє, то через неї і нам що́-небудь Бог з гріхів простить.«
— На кого-ж ми тепер зостаємось? і хто нас у старости та у немощах догляне? питала ще таки Настя.
»І я те-ж думав з першого часу,« каже Наум, »а далї, по моїй молитві, Бог такий менї розум дав: не було у нас дитяти, сами по собі жили, будем і без неї. Ти скажеш: тогдї були молоді та здорові, а тепер старі, не здужаємо робити на себе. Насте, Насте! І у молодиї лїта не сами по собі ми і жили і робили і пропитали ся, Бог нам помагав; Він же нам і тепер не дасть пропасти. Поживемо ще, потерпимо ще за гріхи наші на сїм сьвітї; по Його воленьцї прийде і наша година. Ти менї закриєш очи, а тебе… тогдї круглу сироту, у бідї, ще й лучше не покине Той, що́ й маленьку комашечку догляда, та й збереть нас до купи, і наша Маруся нас тамечка зостріне. Коли-ж небудь прийде сей час, не сто лїт будемо тут бідствовати; та хоч-би і сто лїт, хоч-би і більш, і хоч-би ще гіршу біду нам Бог послав — коли є ще яка гірша сїєї — так чи може-ж то і зрівнятись против того, що́ нам
