Задумала ся і Настя, та й дума: »Чи правду ж то Наум каже? Як таки, нї хорівши нї болївши, та й вмирати? Хоч-би тижнїв два пролежала, а то…«
Тут пан-отець кликнув, щоб усї ішли у хату, буде її причащати. Наум тільки сам живий та теплий, ще здужав підвести її до сьвятого причастя… Маруся приняла тайни Христові як янгол божий; потім лягла, перехрестилась, підвела очицї у гору і веселенько проговорила: »Коли менї… така радість тут… після сьвятого причастя, що́-ж то буде у царстві небеснім? Прийми і мене, Господи, у царство Твоє сьвяте!« Пан-отець, посидївши і поговоривши де-чого з письма, пішов до дому.
Трошки погодя, чують, що кашель у Марусї нїби перестав, і вже вона хоч і не стогне, і буцїм-то спить, так у горлї стало дуже хрипіти, а у грудях аж клекотить…
От Настя і каже до старого: »Та єй-Богу, вона не вмре; бач, їй полегшало.«
— Мовчи, та молись Богу! сказав їй Наум, а сам аж трусить ся. Тепер, каже, янголи сьвятиї лїтають над нею. Страшний час тогдї настає, як праведная душа кончить ся. Нам грішним треба тільки молитись Богу!
»Господи милостивий! Ти сам боїш ся, та й мене лякаєш.« Так казала Настя, не бачачи своєї біди, а Наум знав добре усе і знав, що́ до чого і після чого що́ іде, та й каже: »Коли-б то Бог милосердний сотворив такеє чудо!« Далї засьвітив страшну сьвічку, поставив перед образами, а сам пішов у кімнату… і що́ то вже моливсь Богу! куди-то не обіщавсь іти на богомольля! скільки худоби роздати на церкви, старцям…
