усякім дїлї моторнїша, і що у Бога день, то усе веселїш, усе розщитує: »от Пречиста не далеко, от-от Василь вернеть-ся.«
Раз у Спасівку, на третїй день після Спаса, віддавши вона обідати і поприбиравши усе, пішла у бір за губами і вже нїкуди більш, як на ті-ж озера. Напала на рижики, та так же їх багацько було, та такі мудрі; і хоч і побродила по водї, та назбирала їх повнїсїньке відро, іще й кошик. От ще б то їх брала, так як же пішов дощ, та престрашенний, як з відра, та з холодним вітром; а вона була у-в одній тяжиновій юпцї, і свитини не брала. Що́ їй тут на сьвітї робити? Нїкуди і не кажи, щоб забігти та пересидїти; бо до села було далеченько, а дощ так і полива! Нїгде дїтись, треба бігти до дому. Ішла, а де і підбігцем, та поки прийшла до дому, так одно те, що утомилась, а друге змокла як хлюща, так з неї і тече; а змерзла ж то так, що зуб з зубом не зведе, так і трусить ся.
З лихом по-полам добігла до дому. А дома ж то мати старенька і усе собі немощна, не здужала піднятись і у печи затопити. Лихо, та й годї, нашій Марусї! Нитки сухої на нїй нема, а нїгде обсушитись; змерзла неначе зимою, а нїгде обігрітись. Злїзла на піч, та як не на топлену, так ще пуще змерзла. Укрилась і кожухом, нїчого! так лихорадка її і бє!
Прийшов і Наум, упоравшись з батраками. Нїкому йому нї вечеряти дати, та й нїчого. Перш було розсердивсь, а далї як розслухав, що́ йому Настя стогнучи росказала, та й замовк; далї на-
