|
Стелїть дороженьку, |
Як же вслухав ся у се Наум, та як розходивсь! Притьмом: давай музику, та й давай! Нїгде дїтись: побігла моторнїйша із усїх, от-таки Домаха Третяківна, до скрипника, та й прикликала його. Батечки! підняли ся танцї, та скоки, так що ну! Набігла повна хата людей, як почули, що старий Дрот та просватав свою дочку. То ще мало, що у хатї, а то і около вікон було багацько, так і зазирають; а биля хати дївчата з парубками носять ся, дївчата дрібушки вибивають, парубоцтво гопака гарцює, батько з матїрю знай людей частують: така гульня була, що крий Боже! Троха чи не до сьвіта гуляли. Тільки Василь та Маруся нїкого не бачили і дивовали ся, що так швидко народ розійшов ся. За голубленьням та милованьням не счули ся, як і ніч минула ся.
Не дай Боже чоловікові печали або якої напасти, то уремя іде-не-йде, мов рак повзе. А як-же у радости, то і не счуєш ся, як воно біжить: як ластівка пропливе. Думаєш, один день пройшов, аж, гляди, вже й тижня нема. Так було з Василем і з Марусею: усе у купцї та у купцї, як голуб з голубкою. І у город, і на місто, і до колисок, і на вгород, усе у купі собі ходють. І у манастир на богомольля у купцї ходили і молебень наньмали, що́ Маруся обіцяла ся, коли буде посватана за Василя.
