Сторінка:Твори Григория Квітки-Основяненка. Том I (Львів, 1911).pdf/114

Собі рівненьку,
Щоб не було гнївненько.
 Садови, доненько,
І висче і низче,
А свою родиноньку близче.

Як же побачили, що стара Настя від такої жалібної піснї, покинувши поратись, стала тяжко плакати, так вони стали співати инших.

Де-ж був селезень?
Де-ж була утїнка?
Селезень на ставку,
Утїнка на плавку.
А тепер же вони
На однім плавку.
Та їдять же вони
Дрібную ряску,
Ой пють же вони
Холодную воду.
 Де-ж був Василько,
 Де-ж була Марєчка?
 Василько у батенька,
 Марєчка у свого.
 А тепер же вони
 У-в одній сьвітлоньцї.
 Ой пють же вони
 Зелене вино,
 Та їдять же вони
 Дрібнії калачі,
 У мед умокаючи,
 Маком обсипаючи.

*

Та в недїленьку рано
Чогось тоє та море грало;