Відкіля йому Бог таку благодать послав? Правда, дитина розумна, йому б тільки дяком бути.«
З такою думкою прийшов до дому і не каже жінцї нїчого, що кого він бачив. Прийшла і Маруся і принесла усе сьвячене, і байдуже! бо вона, як не стояла у церкві а при пасках, то й не бачила Василя. Розстановила усе на столї, як треба, і налагодила, та й дивуєть-ся з матїрю, що батько не сїда розговлятись, а ходить собі по хатї та дума. Аж ось двері — рип! і Василь у хату. Маруся так і не стямилась і крикнула не своїм голосом: »Ох, мій Василечку!« та й стала як укопана. Стара Настя тож зрадовалась, неначе Бог зна чому, і кинулась до Василя і похристосувалась. От Наум бачить, що Василь з Марусею стоять і тільки поглядають, він на неї а вона на нього, неначе з-роду вперше бачать ся, от і каже їм: »Чом-же ви не христосуєтесь?« А Василь і каже: Не сьмію, пан-отче! — »Чом не сьміти?« каже Наум: »закон повелїва христосувать ся зо всяким і хоч-би з смертельним ураго́м. Похристосуйтесь же по закону тричі, та нехай вас Бог боронить від усякої поганої думки! Тяжкий гріх у такому сьвятому дїлї думати лукаве!«
От і похристосувались гарненько.
Маруся кинулась до нього з розпросами: Де се ти, Василечку, був?
»Знай бо уремя,« перебив її Наум; »одно що-небудь: або розговлятись, або говорити. Бог дав празник і паску сьвячену; дякуючи Бога милосердного, треба розрішати без усяких хлопіт і з веселою душею, а говорити будемо опісля. Сїдайте лишень. Господи благослови!«
Стара Настя сїла за столом на лаві, а Маруся биля неї з краю, щоб близче поратись, Ва-
