паска і висока і жовта, і ще у печі зарумянилась. Полагодила усе що́ треба, а на самий Великдень у-ранцї з батраками понесла до церкви на посьвящениє паску, баранця печеного, порося, ковбасу, крашанок з десяток, сало і грудку соли, і розіславши на цвинтарі у ряду з другими хустку, розложила усе гарненько, як її мати навчила, бо Настя після недуги не пішла з двора. Наум же став у церкві божій і молить ся.
Коли Наум приходив до церкви молитись, то вже справди молив ся, а не ловив вітрів, не розглядав і сюди і туди, а стояв, як і треба, неначе перед самим Господом, царем небесним, і тільки слухав, що́ читають і співають. А сьогодня, у такий великий празник, він ще більш молив ся, і на серцї так йому було весело, як і усякому богобоязному, кого приведе Бог дождатись Великодня.
От як він стоїть і молить ся, служба божая співаєть-ся, вийшов на-серед церкви читати Апостола… і хто-ж? Василь!… Наум дивить ся, і сам собі не вірить, чи се він, чи не він? Розглядїв хорошенько — аж зовсїм він!… Та він же овсї не письменний! як же він буде читати? Може навманя, без книжки; може витвердив на память? Побачим!
От Василь вже і »Павла чтениє« сказав, та й почав… та що́ за голос важний! Чистий, голосний підбасок, та понятний!… От Наум і дума: »Бачив я слїпорожденного, що́ читав Псалтир, также без книжки; а Василь так у книжку дивить ся хиба чи не хваста? Може на память від дяка переняв, та буцїм-то й письменний? Так отже за титлу було зачепив ся, та й розібрав по-троху… от і дочитав без помилки; от і Али-
